Нові книги з видавництва

           100511Василь Лісовий: під знаком самодостатності

Книга містить передмову від Вадима Скуратівського та Наталії Вельбовець.

Важлива риса віршів із книжки «Під знаком Омеги» — їхня дуже особлива і нестандартна форма приналежності до селянського світу.

            З інших частин книжки ключовою є добірка есеїв. Вони являють собою спроби раціонального, філософічного виокремлення важливих мотивів і характеристик літературних та інших творів різних авторів, від Джеймса Джойса та Гомера до Богдана-Ігоря Антонича й Івана Драча. Є тут і переклади текстів Івана Буніна, Марини Цвєтаєвої, Алєксандра Пушкіна. Також до книжки ввійшли уривки спогадів, листів із ув’язнення й навіть вірші Пабло Неруди, які Лісовий виписав для себе.

            І, нарешті, чимала фотодобірка. У ній — і дореволюційні знімки родини Лісових, і пізніші портрети, жанрові сцени як не з коровою, то з вантажівкою, і, ліричні краєвиди середньої Правобережної Київщини, і фото з табору, де сидів Василь Лісовий. Частину цих знімків зробив Петро Лісовий, брат поета, філософа й дисидента.

            Книжка «Під знаком Омеги» — цікава, зворушлива, самодостатня і самобутня сторінка історії української культури та історії.

            Коцарев В. Василь Лісовий: Під знаком самодостатності / Олег Коцарев // Україна молода. – 2016. – 6 лип.(№ 84). – С. 11

          100512Від посмішки до поцілунку

           У «Прощальному поцілунку Ілліча» є цінна окраса — «Передмова» та «Передмова до передмови» від білоруського літературознавця й політолога Олександра Федути. Ці тексти настільки колоритні й соковиті, що патріотична «Люта справа» надрукувала їх мовою оригіналу — російською.

             Утім життя змінюється швидко, і нині те, що дратувало у Крюґера п’ять років тому, набуває нових властивостей. Тим паче, у контексті модної тепер в Україні декомунізації «червона» книжка з «червоним» змістом — це вельми мудро й своєчасно. Та й приклади вже є: на початку січня у Німеччині 4-тисячний наклад нового видання книжки Адольфа Гітлера Mein Kampf за ціною 59 євро розійшовся за кілька годин!

             Інтерес до різного штибу демонів супроводжує людину протягом усієї історії, і певно, нікуди не зникне: такі закони гри (себто життя). І Крюґер це чудово розуміє. Його версія зла, на відміну від Адольфової, принаймні безпечна, і зовсім не передбачає якогось наслідування. Ба більше: вона, за законом від протилежного, навіть може спонукати до добра, а оце вже і є справжньою декомунізацією, за яку варто було би надати Крюґерові урядовий ґрант або нагородити президентською стипендією. Висновок: Вано Крюґер — ще й чудовий маркетолог!

            А тепер — про інший Всесвіт. Поезія — це намагання повернути-подарувати людині первісні відчуття, закладені в генах. Розігнати туман та морок усіх  щоденних, щохвилинних нашарувань. Докопатися до найголовніших образів, які й справді важливі — і вдень, і вночі, й уві сні. Крюґеру це часто вдається, як-от: «Місто лежить в колисці руїн / в пелюшках з колючого дроту»; «Мертва вода із затоплених храмів»; «Маузер ніжно цілує бранку у ямку». Очі стануть блакитними «наче небо напередодні Першої світової», а у нечистого під нігтями «застрягли частки сонця, / Що залишилися там, / Коли він, падаючи, чіплявся за нього». А ось як тонко поет передав трагедію homo sovieticus, що втратив Ілліча: «Вовчицею, у якої повбивали вовченят, завивала / Люта зима 1924 року». Або такий ось  прощальний поцілунок Ілліча: «З воскових губ Леніна / раптово злетів червоний метелик».

             Поляков О. Від посмішки до поцілунку / Олег Поляков // Україна молода. – 2016. – 6 лип. (№84). – С. 11.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.